Лариса Жигадло: відверта розмова

23 жовтня 2015

Кандидат у депутати Житомирської міської ради (округ №23)

Про життєвий шлях, особисте життя та багато іншого розповіла кандидат у депутати Житомирської міської ради (округ №23), директор з якості ПАТ «Житомирський маслозавод» — компанія «Рудь» — Жигадло Лариса Миколаївна.

— Вітаю, Ларисо Миколаївно, приємно познайомитись. Одразу хочу запитати про Ваш життєвий шлях. Розкажіть, будь ласка, про батьків, де народились...

— Народилася в селі Красногірка Чуднівського району Житомирської області. Я пізня дитина, мама народила мене у 42 роки. Тато – учасник війни, старший матері за віком. Я – дитина зрілих батьків. Нас три сестри в родині, я наймолодша.

— Де вирішили вчитись?

— Мати хотіла, щоб я лишилась поряд – як наймолодша, щоб допомагала у господарстві. Але все ж таки було вирішено щоб я, як і сестри, вступала до Вінницького м’ясомолочного технікуму. Проводжало на навчання все село, особливо бабусі.

— Чому бабусі?

— Я була дуже слухняною дівчиною, завжди спілкувалась, допомагала сусідам. Особливо цікаво було дізнаватись рецепти: дотепер пронесла ці знання та кулінарні секрети – гарно печу пиріжки.

— Яку спеціальність Ви здобули?

— Обрала зовсім не жіночу професію – технік-механік. Закінчила технікум з відзнакою.

— Як Ви потрапили на Житомирський маслозавод?

— Так склалося, що потрапила на завод 1 квітня 1985 року – саме в той день, коли Житомирський маслозавод став окремим підприємством. Спочатку працювала майстром цеху з виробництва сухого молока, потім майстром маслоцеху, начальником виробництва, директором з виробництва. З 2001 року керувала розробкою, впровадженням, функціонуванням та удосконаленням системи якості, системи управління безпечністю харчових продуктів, системи управління навколишнім середовищем.

— Наразі Ви – директор з якості. А яке улюблене морозиво директора з якості найбільшого виробника морозива в Україні?

— «Фісташку» обожнюю! За оригінальний смак. Ще полюбляю «Тортуфо».

— Ви вже багато років працюєте на підприємстві. Що Вам дав Житомирський маслозавод за ці роки?

— Для кожної людини місце, де вона народилася та живе, відіграє важливу роль. Для мене таке місце – Житомирський маслозавод. Це унікальне підприємство, нероздільна частина мого життя, адже я провела тут 30 років. Підприємство дало мені дуже багато. Це і стабільність, і впевненість у завтрашньому дні, і розширення світогляду, і підвищення кваліфікації.

— Ларисо Миколаївно, для Вас особисто – важко керувати людьми?

— Взагалі вважаю, що люди, які працюють в компанії «Рудь» — унікальні: порядні, чесні, працелюбні, які завжди прагнуть до чогось нового. Ми аналізуємо, вчимо, вдосконалюємо умови роботи, шукаємо помилки працівника і керівника.

— Як вважаєте, які риси характеру Вам притаманні?

— Принциповість, щирість і вимога правди від інших.

— Якщо б була можливість щось змінити у Вашому житті, що б Ви змінили?

— Ні про що не жалкую. Рада, що багато років працюю на заводі, щаслива, що в мене є коханий чоловік, троє дітей: дочка та двоє синів.

— Розкажіть, будь ласка, про свою родину, чим діти займаються.

— Старша дочка працює в Житомирській міській раді в департаменті економіки, займається енергозберігаючими технологіями, зокрема утепленням будинків. Здобуває заочно другу освіту в Польщі. Заміжня, маємо 5-річну онучку Настю. Олексій, молодший син, навчається в ЖДТУ. Син Віктор у цьому році одружився. До речі, мій виборець. Тож, живемо звичайним життям.

— Ви житомирянка, тож добре знаєте проблеми нашого міста. Як плануєте сприяти їх вирішенню?

— Знаю про проблеми Житомира, району Крошні безпосередньо, бо була старшою будинку, зараз – голова ОСББ. Саме за створенням ОСББ бачу майбутнє, коли мешканці самі можуть контролювати витрачені кошти і якість наданих послуг, самі ставлять першочергові завдання. Тому вже зараз ініціюю та консультую у створенні ОСББ в інших будинках району. Є проблеми в садочках і школах. Так, у 16-ій вже допомогли необхідними дитячими стільцями,є потреби у відновленні 58-го садочку, актуальним питанням є охорона в школах. Крошенські дороги – взагалі окрема тема: не можна не пройти, не проїхати. А ще питання бездомних собак, вивозу сміття, вуличного освітлення та відеоспостереження. Роботи дуже багато.

— Чого ще хочеться досягнути?

— Це не досягнення, це велике бажання – хочу миру в Україні. В мене двоє дорослих синів, я дуже турбуюсь за їх долю. Друг молодшого приїхав з зони АТО контуженим, інвалідом у віці 20 років. Він розповідав про всі жахи цієї страшної війни.

— Яким Ви бачите Житомир у майбутньому? На що буде спрямовано вашу діяльність?

— Ошатним, по-справжньому улюбленим для його мешканців, привабливим для туристів. І, насамперед, Житомир, комфортний для життя.