Михайло Шуневич: відверта розмова

23 жовтня 2015

Кандидат у депутати Житомирської міської ради (округ №5)

Про життєвий шлях, особисте життя та багато іншого розповів кандидат у депутати Житомирської міської ради (округ №5), комерційний директор ТОВ «АЙС ТІМ» і ТОВ «АКРІС ЛОГІСТИК» (дистрибуційні компанії ПАТ «Житомирський маслозавод») — Шуневич Михайло Анатолійович.

— Вітаю, Михайле Анатолійовичу, приємно познайомитись. Одразу хочу запитати про Ваш життєвий шлях.

— Навзаєм, і дякую за увагу та приділений час. Мій життєвий шлях – це шлях людини, що народилася в сім'ї, де вміли та любили працювати. Мати – вчитель, батько – шофер; обоє – прості трударі. Беручи з них приклад, що я ще зі школи працював у коморі колгоспу. Навіть на тракторі навчився їздити в 11 років.

— Звідки змалечку таке бажання працювати?

— Була в мене мрія - мотоцикл… Мрія була, а засобів для її здійснення в батьків не було. Але вони дали мені набагато більше, ніж кількасот карбованців – вони дали мені розуміння того, що праця здійснює мрії. Тож у 16 років я почав працювати в селі Бичова Любарського району (бабуся й дідусь звідти) в колгоспі ім. Чапаєва помічником комбайнера.

— Михайле Анатолійовичу, а де навчались?

— Хотів навчатись в автодорожньому, але за порадою батьків вступив до Коростишівського педагогічного училища. Студентське життя – це шалений вир подій, які захоплюють, надихають, підбурюють, випробовують. Мені пощастило пройти ці випробування з людьми, які лишилися друзями на усе життя (до речі, дружину майбутню зустрів саме тут). Ми все встигали – концерти (я тоді грав у духовому оркестрі училища на барабані та тарілках), змагання, табори; дискотеки, подорожі, робота…

— Робота?

— Так, на балансі училища була своя котельня. Пішов працювати кочегаром – на той час навіть більше заробляв, аніж батьки. Робота була нелегкою, тим більше, навчання ніхто не відміняв, але праці я ніколи не боявся. Сьогодні ті часи згадую як загартування сили волі та характеру.

— Студент, активіст, кочегар котельні – як Ви все встигали?

— Молодий був, витривалий, амбіційний.

— Працювали після закінчення училища вчителем?

— Ні. Вирішив навчатись далі, здобувати вищу освіту. Приїхав до Житомира – вступив до агроекологічної академії. Батьки навіть спочатку не повірили. Вже будучи студентом вишу, одружився; за рік народився син, Євген. Як і багато студентських сімей тоді, жили в гуртожитку.

— Важко було Вам, двом студентам з дитиною у гуртожитку. Яким чином забезпечували родину?

— Я не міг просто сидіти на місці. Тому знайшов можливість поїхати на стажування до Великобританії. Збирав полуницю, розвантажував картоплю. За півроку я зміг заробити на двокімнатну квартиру у Житомирі. Робота за кордоном дозволила побачити принципи організації британського підприємства; цей досвід неабияк знадобився в подальшій роботі.

— Як стали комерційним директором?

— Після повернення з-за кордону завершив навчання і, як і всі випускники, шукав роботу. Працював механіком на «Укрпошті», сторожем на приватному підприємстві, розвантажував вагони. У 2001 році відкрилося нове приватне підприємство ТОВ «Айс Тім», де я пройшов шлях від завідувача складу до комерційного директора. У пригоді стала дідусева наука – щоденна праця, відданість роботі та сміливість у нових починаннях відкрили шлях до професійного зростання.

— Син вже зовсім дорослий. Чим займається?

— Вчиться на другому курсі Національного авіаційного університету в Києві. Пишаюсь ним: навчається за держзамовленням, вчиться гарно, тому отримує стипендію.

— Мабуть, син в школі теж добре вчився?

— Так, але наскільки добре, я дізнався тільки на випускному вечері. Звичайно, я знав, що він гарно вчиться, але золота медаль – то був справжній сюрприз!

— На мотоцикл ще не заробляє?

— У нього інші вподобання – грає на гітарі, любить рок-фестивалі. Він, звичайно, не змушений, як я колись, заробляти на свої мрії тяжкою працею, але вже має досвід трудової діяльності.

— Чи балуєте дітей?

— Ми живемо для своїх дітей. Переконаний, що діти повинні мати все, що можуть дати їм батьки. Звичайно, ми з дружиною вкладаємо кошти у навчання дочки та сина, намагаємося забезпечити їх усім необхідним. Часом справді балуємо їх смачненьким чи цікавими розвагами – хочеться, щоб їх дитинство було справді щасливим. Але я радий, що мої діти знають цьому ціну, шанують нашу працю та мають заслужені винагороди.

— А як Ви полюбляєте відпочивати?

— Люблю лазню, останні півроку займаюсь волейболом. Надихаюсь відпочинком з сім’єю і друзями.

— Михайле Анатолійовичу, як Ви вважаєте, які риси характеру Вам притаманні?

— Цілеспрямованість і витривалість. Вважаю себе чесною та щирою людиною, іноді навіть прямолінійною. Завжди краще сказати правду, як є насправді.

— Що не любите в людях?

— Насамперед, брехню. І підлабузництво. Таких людей викриваю відразу, змовчати не можу.

— Чого ще хотілося б досягти?

— Щоб дистрибуційні компанії, де я працюю, стали номером 1 в Україні, не тільки в Житомирській області, як зараз. Хотів би отримати ще одну освіту – юридичну. Маю педагогічну освіту, яка допомагає у спілкуванні з людьми, інженерну, що дозволяє розбиратись у машинах, механізмах і розуміти явища природи, економічну – дає фінансові, структурні та інші розуміння. Щоб всі свої знання систематизувати і бути більш обізнаним у плані законодавства, планую вивчати юриспруденцію.

— Ви комерційний директор дистрибуційної компанії ПАТ «Житомирський маслозавод» — як відомо, лідера з виробництва морозива в Україні. А яке морозиво любите Ви?

— Дуже люблю «Шоколадне з шоколадними краплинками», взагалі всі види шоколадного морозива. А от молоко не п’ю з дитинства.

— Михайле Анатолійовичу, Ви спілкувались з мешканцями району, де Ви є кандидатом у депутати до міської ради. Які основні проблеми округу?

— Основні проблеми району – такі ж, як і всього міста. Стан дахів, під’їздів, каналізаційних труб мав би бути набагато кращим. Необхідно звернути також увагу на необґрунтованість тарифів на комунальні послуги, утеплення будинків, альтернативні варіанти опалення. А ще давно час подумати про нормальне освітлення вулиць, місця для дозвілля. На часі вирішення проблем з бездомними тваринами, переробкою сміття... Хотілося б впровадити сучасні технології у наших дворах, школах, на вулицях – відеонагляд, електронне управління благоустроєм, електронний запис до лікаря… Проблем багато – потрібно діяти.

— Яким Ви бачите Житомир у майбутньому?

— Сучасним, а ще затишним для його мешканців, привабливим для туристів. І, насамперед, комфортним для життя.